22 березня 1914 року народилася Марія  Капніст.   Українська акторка театру і кіно.      
Вона  -- зі шляхетного українського роду. На фамільному гербі роду Капністів написано: «Sub Igne Immotus»: «Незворушний під вогнем». Рідний брат її прадіда Петра – Василь Капніст був   українським поетом та драматургом.   
Мати Марії — Анастасія  Байдак походила з роду кошового отамана Запорозької Січі Івана Сірка та гетьмана Павла Полуботка.  


Після Жовтневого перевороту родина Марії Капніст переїхала в Судак.

Більшовики захопили Крим в 1920. А в  1921 розстріляли батька дівчинки.   
«Коли з'явилася «надзвичайка» — було вивішено оголошення: всім дворянам, титулованим особам прийти в ГПУ, інакше розстріл. Коли хтось запитав батька: «Ти підеш?» — він відповів: «Я не боягуз». «Я благаю, тато, не ходи!». Він пішов. А у нас був такий круглий стіл. І ось я пам'ятаю стакан — раптом сам розбився на дрібні шматочки, ніби хтось його вдарив. Пізно ввечері тато повернувся, але наступного дня його забрали. Потім його розстріляли ... А тітку вбили на моїх очах. Мені було близько шести років, але я пам'ятаю обличчя тих людей. Один з них сказав іншому, вказуючи на мене: «Дивись, якими очима вона на нас дивиться. Пристрель її». Я закричала: «Ви не можете! У вас немає наказу!» Я тоді вже все знала. Три тисячі людей розстріляли за одну ніч. На горі Алчак. Ніхто не знає, що творилося в Криму. Ми голодували жахливо. Мололи виноградні кісточки ... врятувалися дельфінячим жиром — один рибалка впіймав дельфіна ...», -- спогади Марії Капніст. 
У 1927 році   Марія переїхала до тітки в Київ. Тут  навчалася на фінансистку, але згодом перебралася в Ленінград, де здобувала освіту акторки.  Подейкують, що у неї був закоханий Лаврентій Берія, але красуня-аристократка відмовила йому.

Через це або ж через саме походження Марію виключили із театрального інституту та в місті на  Неві жити заборонили. Довелося їхати до Києва і працювати  бухгалтером. Пізніше фінансова кар’єра продовжилася в Батумі.
Вперше Марію Капніст арештували у 1937 році, але згодом відпустили. А в серпні 1941 року засудили до 8 років виправно-трудових таборів.  
«Етапи, пересилання, табори. Ніколи не говорили, куди ведуть, дізнавалися потім самі. Назавжди в пам’яті етап від карагандинського табору в Джезказган. Пустеля. Пекуче сонце. Сильний вітер з піском. Люди мерли, як мухи. Мучила всіх спрага. Джезказган був мало не найстрашнішим місцем. Видобували вугілля. Вранці спускалися в шахту, піднімалися вночі. Нестерпно боліли руки і ноги», -- спогади Марії Капніст.
У 1950 році  у тюремній лікарні Степлагу  в Казахстані народила доньку Раду, батьком якої був ув’язнений польський шляхтич Ян Волконський. Його розстріляли, коли Раді було всього три роки…


«Мене збиралися відправити на інший об'єкт, в інший табір. І ось я падаю з вікна другого поверху, калічу ногу, тільки б не розлучатися з донькою. Тут нова біда: сподобалося моє дитя прокурорші. Почала вмовляти: віддай, вона у мене людиною стане. А ти що їй даси? Хочеш, заплачу тобі добре? Я рішуче відмовлялася, а страх серце заморожував... Потім Раду взяли вільнонаймані, чоловік і дружина, приїжджали в табір, а жили біля пристані. Від нас на пристань брали чоловіків вантажити мішки. Я, щоб дочку побачити, одягала чоловічу робу і грузила мішки. А Раду посаджу на лавку біля вікна, щоб бачити. Ношу і на дочку дивлюся. І сила невідомо звідки бралася...», -- спогади Марії Капніст.
 У грудні 1951 року Марії знову додали десять років таборів через конфлікт в дитсадку, де виховувалася Рада.  Марії не сподобалося ставлення виховательки до дівчинки. Вихователька ж була коханкою кагебіста і наслідки -  очевидні. Доньку відправили до дитбудинку і навіть не повідомили матері, куди саме. Дівчинку розшукала табірна подруга Марії Валентина Базавлук. Вона ж і клопоталася про звільнення самої Марії. Писали листи до Мікояна. 
«На волю пощастило їхати пасажирським поїздом. Зайшла в туалетну кімнату привести себе до ладу. Вмиваюся, а з дзеркала дивиться на мене незнайома бабуся з короткою стрижкою, зі зморщеним, опалим обличчям. Злякалася і вискочила в коридор, там офіцер біля вікна, запитує: «Що з вами?» Я показую на туалет — там якась стара. Він відкриває двері — нікого. І тут я зрозуміла: бабуся — це я. Від такого страшного відкриття підкосилися ноги ... І ось московський вокзал. Іду і думаю, як зустріне мене мій друг, що скажемо один одному через стільки років. Він не впізнав мене ... Я підійшла ближче і ледь чутно сказала: «Юл, Юл». Як колись в дитинстві, коли грали в піжмурки. Страшні конвульсії пробігли його помертвілим обличчям. Кинувся до мене, я його відштовхнула і побігла — мені було все одно: під потяг або ще куди. Друг наздогнав мене», -- спогади Марії Капніст.  


 У 1956 році Марія Капніст повернулася до Києва. Її реабілітували тільки в 1958.
З 1960 року — штатна акторка Театру кіноактора Кіностудії імені Олександра Довженка.  Грала епізодичні ролі. Але дуже характерно. Вона принесла на екран свою світлу сонячну душу. І кого б  не грала - ворожок, циганок, відьом, графинь - всіх  наділяла особливим шармом, яким володіла сама.  Вона іронічно сприймала свою зовнішність і листи, які писала знайомим підписувала: «ваша Баба Яга».
 


Марія Капніст вміла посміятися над своєю зовнішністю, але застерігала: «Не смійтеся над старістю людини, чиєї молодості ви не бачили».
 
Попри складне життя Марія Капніст  була оптимісткою. Вона підтягувалася на перекладині, обливалася холодною водою,  дуже добре плавала, обожнювала квіти і навіть говорила з ними.
  25 жовтня 1993 року Марія Капніст померла в Києві від наслідків ДТП.    Похована на родинному кладовищі в селі Велика Обухівка Полтавської області, поряд зі знаменитим  родичем Василем Капністом.


У квітні 1914 року в Україні випустили поштову марку до 100-річчя від дня народження Марії Капніст.