Ви уявляєте українську філателію без марок авторства Миколая Кочубея? Знамениті і улюблені багатьма серії: «Український народний одяг», «Українська пісня», «Національні меншини України». Багато марок, в малюнках яких зашифрований багатий зміст і символізм.
Миколай Кочубей -- Заслужений художник України. У творчому доробку - кольорові офорти, акварелі, літографії. Роботи цього митця зберігаються у приватних колекціях, у Національному художньому музеї, Національному музеї Тараса Шевченка, колекції Міністерства культури і туризму України.
Окрім поштових марок він створив сотні ескізів для українських пам'ятних і ювілейних монет. Його марки і монети перемагали в українських та міжнародних конкурсах. Ера Кочубея у вітчизняній філателії та нумізматиці триває з середини 90-х минулого століття. Майже 30 років. Одного інтерв’ю замало, щоб осягнути весь цей період. Ми й не намагалися. В цій статті більше про філателію, цікаві історії пов’язані з марками, ескізи до яких творив Миколай Кочубей, про сьогоднішнє і про майбутнє.
Перший випадок, коли весь тираж марки повністю розкупили за пів року
- Пане Миколаю, у Вас зав’язалися досить тісні стосунки з українською філателією. Як художник Ви створили малюнки до багатьох українських марок і навіть цілих серій. А чи самі колекціонуєте марки?
- Так, у мене є своя колекція. Здебільшого, це - марки, що я сам малював. Але маю в клясері й інші поштові мініатюри: ті, що мені подобаються і купував, або подаровані.
Часто переглядаю філателістичну літературу та періодику. Бо цікаво знати про напрямки розвитку філателії.
Цікаво аналізувати закордонний досвід. Мені подобаються марки Естонії, Чехії та Угорщини.
В москалів марки дуже погані.
- Та в принципі самі москалі -- погані, то й марки – погані…
- Те, що вони роблять – «відстій». Принаймні ті речі, що я бачив кілька років тому. Зараз навіть не дивлюся в той бік.
Свого часу я робив марку про Судак і вони потім випускали марки про Крим… Я порівняв. Таке собі…
- Думаю, вони з традиціями марковидавництва залишилися десь в Радянському Союзі.
- Ні. Вони не досягли того рівня. В Радянському Союзі були цікаві моменти у філателії і, відповідно, цікаві марки.
Я тоді, до речі, збирав їх. Ще підлітком. Також мав колекцію монет та значків.
Тоді було цікаво колекціонувати марки. Часи залізної завіси… Ми ж нічого не бачили і не знали про інші країни, крім телепрограми про мандрівників Сенкевича (Юрій Сенкевич – телеведучий радянської телепрограми «Клуб мандрівників» - авт.). От марки і були віконечком у світ. Можна було щось нове дізнатися. В мене були марки африканських країн – колишніх колоній Великобританії. Таке колекціонування сприяло розвитку кругозору.
- Чи всі марки Вашого авторства є у Вашій колекції?
- Практично всі. Намагаюся одразу купувати їх в магазині Головпоштампту.
Але бувало по-різному. Марку зі «Щедриком» презентували на Софіївському майдані. Для мене це місце взагалі сакральне, бо там відбувалися важливі історичні події. І от презентація... Було цікаво. Виступав дитячий хор. Мені дали слово.
Після церемонії спецпогашення я пішов на майдан Незалежності по марку. Поки добрався – марки вже не було. Все розібрали. З’ясувалося, що марка дуже цікава для філателістів.
З цією маркою до мене підходили і на автограф-сесії. Зараз колекціонерам важливо мати поштову мініатюру з автографом автора.
- Напевно, це – новий формат колекціонування.
- Так. Але хтось приносить одну-дві марки, а хтось – десять чи двадцять. Це, певно, й такий бізнес…
Один із перших випадків, коли я давав автограф, пов’язаний з різдвяною маркою. Йдеться про мініатюру 2003 року.
Прийшов на пошту і купив собі декілька тих марок. Поштарка мене не знала, але сказала, що марка дуже гарна. Тут мене прорвало: «Це я малював», -- кажу. І тоді до мене вишикувалася черга людей за автографами.
Історія цієї марки - цікава. Свого часу, мій учитель Андрій Чебікін робив новорічні листівки. Ми, студенти, цю традицію підхопили. А вже пізніше я створив такий різдвяний офорт. Потім запропонував це для випуску поштової марки на художню раду. Але його не прийняли відразу. Щось там не сподобалося. А марка все ж вийшла і здобула як міжнародне, так і всеукраїнське визнання. Мені філателісти розказували, що то був перший випадок, коли весь тираж марки повністю розкупили за пів року.
Я вам скажу: все, що робиться для Різдва Христового -- шедевральне. Бо це -- Величне Свято.
«Для вас роботи більше нема…»
- Чи пам’ятаєте свій перший малюнок, який Ви створили для української поштової марки? Як починалася співпраця з Укрпоштою?
- Ця співпраця починалася не з марки. Був у мене вчитель Олександр Андрійович Івахненко (художник, який намалював ескізи для найперших художніх марок України часів Незалежності – авт.) Якось він запитав: «Миколо, а не хочеш намалювати щось для поштового видавництва?» Сказав, куди підійти. І мені доручили зробити ескіз для конверта. До речі, на мій погляд, іноді конверти бувають ще цікавішими за марки.
Так от я мав намалювати щось до тисячолітнього ювілею Теребовлі. Виконав малюнок розміром десь 4 на 4. Не розумів тоді ще технічних нюансів. Редакторка подивилася і каже мені: «Для вас роботи більше нема». От такий мій перший досвід.
Але потім про мене згадали і запросили знову десь через рік. Так і триває співпраця з українською філателією. З кожною маркою пов’язана якась цікава історія...
Пригадую робив ескіз до поштового блоку «Ґорґани». В тій композиції був ще такий лісовий кіт. Цей поштовий блок був визнаним найкращим в Україні.
А потім прийшов до влади Янукович і його директори… Якось відбувалося засідання художньої ради і на ній був присутній відомий мистецтвознавець і богослов Дмитро Степовик. Засідання почали українською, а потім перейшли на москальську. Степовик зробив зауваження. Я його підтримав. Після цього мене вивели зі складу художньої ради і роботу давати перестали. От тобі й краща марка. Просто забули про тебе… Потім знову запросили. Більше таких конфліктів не було.
- Кого із художників вважаєте своїми вчителями? Чиїм мистецтвом захоплюєтеся?
- Коли мама привела мене до школи, вчителька Валентина Григорівна дала завдання всім щось намалювати. В мене був мисливець з рушницею і лисиця. Тоді та вчителька сказала: «А Коля Кочубей буде художником».
Перед інститутом серед учителів в мене був Віктор Зарецький. Пізніше Олександр Івахненко, Андрій Чебікін, незабутній Микола Компанець, Георгій Якутович. Мені пощастило з вчителями.
- В якій сфері цікавіше працювати: над створенням монет чи марок?
- З Нацбанком та Укрпоштою я почав співпрацювати в середині 90-х. Важко сказати, що цікавіше. Обидві сфери мають свої плюси. В той час в Нацбанку також була художня рада. Над створенням монет працювало десь 10 художників. Всі – мої однолітки. Було цікаво з ними конкурувати. Щомісяця я робив по два-три ескізи для монет.
Процес створення марки триває довше. Марка ж – кольорова, а дизайн монети – чорно-білий. За всю історію своєї співпраці з НБУ я створив більше сотні монет, а ескізів до них – в рази більше, бо ж не все проходило.
Одна з останніх монет була до Різдва з модерновою композицією. Зараз більше працюю над марками.
Кого вбрав в українських народний одяг і про зв’язок від землі до неба… через рушники
- Ви -- автор малюнків до багатьох українських популярних серій. Зокрема «Український народний одяг». Якось промайнула інформація, що в одному із випусків Ви для образів використали світлину подружжя Миколайчуків. Чи є ще якісь подібні історії?
- Ця серія виходить з 2001 року. Я шукав власний шлях, як реалізувати саму концепцію. Перший випуск був на білому тлі (а мені подобається, щоби був колір). Образи на цих марках були узагальнені, люди в одягу Київщини, Чернігівщини та Полтавщини.
І от я придумав такий хід: почав малювати реальних осіб. Так би мовити, скористався своїм службовим становищем та й намалював своїх родичів та друзів.
Дійсно є марка про одяг Буковини, на якій Іван Миколайчук зі своєю Марічкою.
- Марка намальована з фотографії?
- Так. Коли я навчався в інституті, то родич Івана Миколайчука хотів мене познайомити з ним. Але Іван захворів і дуже швидко його не стало… Так і не відбулося цього знайомства. А от з Марічкою Миколайчук в нас було тісне спілкування і дружба. Я часто бував у неї вдома
- Чи є ще якість відомі особистості, яких Ви намалювали в серії «Народний одяг України»?
- Богдан Хмельницький, до прикладу. Юрій Кочубей, який нещодавно помер. Це – перший Посол України у Франції. Філософ Мирослав Попович є на одній із марок. Є там і Василь Леонтійович Кочубей. Його малював, до речі, і Тарас Шевченко.
- А з цим Кочубеєм Ви. Випадково, не родичі?
- Цікава історія. Виявилося, що ми – однофамільці. Василь Кочубей – генеральний суддя за часів Івана Мазепи. Є марка з його портретом в серії до 200-річчя з дня народження Т.Г. Шевченка (художник марки Володимир Таран -- авт.).
- Для багатьох людей, які мають марки серії «Народний одяг» буде свого роду головоломка: хто є хто на марках…
- Я ще й там своїх улюблених учителів-художників намалював: Андрія Чебікіна, Миколу Компанця, Георгія Якутовича, Олександра Данченка. Вони всі дружили. Є така композиція, де вони четверо стоять і Якутович їх обіймає.
У 2021 році, коли вважалося, що ця серія закінчена, я пожартував: «А давайте далі випускати. Є українці на Курщині та Кубані…» Наді мною посміялися. А в минулому році, коли ЗСУ зайшли на Курщину, то мій колишній жарт став дуже актуальним. Мене запросили на пошту: «Давайте, Миколо Савовичу, продовжуємо серію». На одній із композицій є художник Анатолій Базилевич.
Але повернімося до концепту з цієї серії. Спочатку була ідея просто з одягом. А потім я вирішив малювати сюжети про наші великі свята та обряди. Це була моя ідея.
І саме оформлення поштових блоків -- також. Внизу – пейзаж, а вгору тягнуться рушники. Кожному регіону властива різна графема орнаменту. Я так вирішив реалізувати тему зв’язку від землі до неба. Через рушники. Через ці сакральні знаки на вишивці.
«…і я зобразив композицію з танцем, бо він розкриває пластику національних костюмів»
- Є така чудова серія «Національні меншини (народності) України», яку Ви створювали. Чи є на цих марках відомі люди і якісь історії з ними пов’язані?
- Починаємо з народності кримських татар. Я набрав багато матеріалу з інтернету. Почав працювати, але з’явилося якесь внутрішнє відчуття і я почав сумніватися.
Якось повертаємося ми з Феодосієм Гуменюком з Академії мистецтв і на майдані Незалежності десь в метрах 30 від мене йде такий цікавий колоритний чоловік в каракулевій шапці. Підходжу ближче: а це -- Рефат Чубаров. Я познайомився з ним і розповів, що малюватиму марки про кримських татар. Вирішили зустрітися ввечері. Виявляється, що весь матеріал, який я зібрав – про татарів російського Татарстану. Недарма, я інтуїтивно відчув помилку.
Зробив я ескізи. Показав потім. Там був і Мустафа Джамілєв. Я їм з Чубаровим розповів про свою концепцію серії про національні меншини: починаємо з кримських татар, а потім намалюємо болгарів, білорусів, поляків, караїмів... Росіян -- років через 7, якщо вони виправляться. Джамілєв подивився на мене: «А вони ніколи не виправляться», - каже. А через 7 років після тієї розмови почалася велика війна… Вони справді ніколи не виправляться.
За концепцією серії має бути марка про якесь ремесло, архітектуру, побут і мені прийшла ідея зобразити композицію з танцем, бо він розкриває плстику національних костюмів. З’являється динаміка у випуску.
Потім були марки про євреїв, ромів, греків та німців.
Завжди мені допомагали і підказували представники української спільноти від цих народів.
Я пропонував цю серію продовжувати. Почав робити поляків. Мали вийти марки в 2022 році. Зараз ця серія відкладена. А можна було би цікаво зробити. Я їздив на Одещину в болгарські села і маю хороші напрацювання по болгарській темі. Грузинів треба малювати – така цікава нація. Потихеньку збираю матеріал. Поляки -- вже перед очима...
Знаєте, таке буває. Якось виходжу з магазину, а мені дзвінок: «Миколо, зробиш монету про борщ? (а я вже давно не співпрацював з Нацбанком). І мені таке просвітлення: зразу побачив аверс цієї монети. Я погодився і зробив ескіз монети таким, як уявив тоді відразу.
«Якщо багато всього намальовано – то це моє»
- Ви створили кілька марок про відомих особистостей України. Серед них Іван Миколайчук, Євген Чикаленко, Пантелеймон Куліш, князі Ярослав та Володимир Великий. Ці марки - великі шедеври в мініатюрі. Бо вони не про портрет. Вони розповідають про епохи цих особистостей, або ж заслуги і вподобання. Кого би ще хотіли би намалювати для поштової мініатюри?
- Всі портрети, які я роблю – композиційні. З образами історичних постатей цікаво працювати. Коли ти торкаєшся цієї теми, то починаєш щось більше вивчати про них.
Я намагаюся розкрити психологію і сутність людини.
Кого хотів би намалювати? Після того, як вийшла марка про Івана Миколайчука, то хотів, щоб було подібне і про Леоніда Бикова. Але його родичі були категорично проти. Напевно, через те, що його донька живе в росії.
- Випуск «Мова», який нещодавно вийшов. Ви малювали цю марку. В офіційному релізі Укрпошти йшлося про те, що цей малюнок наповнений символами. Чия була ідея?
- Мені подобається малювати марки, бо немає особливої цензури і ніхто не тисне на мене. Це замовлення треба було зробити швидко. Але в мене складалася концепція в голові: півень – символ пробудження українського народу, маківка – символ єдності. Там все – в символах.
На листівці є матеріал з Кам’яної могили (Кам'яна Могила — світова пам'ятка давньої культури в Україні поблизу Мелітополя – авт.).
Там знайшли письмо з часів протошумерської та трипільської цивілізації, що існувала десь за 4-5 тисяч років до Різдва Христового, тобто до нашої ери. Є знаки на цій марці і звідти, бо вони доводять, що українській мові тисячі років.
Мій вчитель і друг Василь Чебаник багато років працював над українською абеткою «Рутенію». Він розповідав, що багато аналогічних знаків знайшов в Кам’яній Могилі.
В орнаментах кожен елемент – це зашифрований знак. Ромб – поле, крапка в ромбику – засіяне поле. Чебаник малював коло з крапкою посередині: це -- око. Буква «З» з великим хвостом вниз – земля. Наші літери дуже образні. Ж – схожа на Оранту та жінку.
Я люблю ускладнювати композиції. Є певна формула композиції. Я її створюю і максимально насичую деталями. Хочеться, щоб було більше змісту в марці. І це – моя характерна особливість. Хоча в марці це складно передати. Вона – маленька.
Але я люблю такий символізм. Мені подобається творчість Андрія Тарковського. В його фільмі «Сталкер» є такий епізод, де тече струмок і там лежить старий годинник. Це – символ часу. Також мені до душі творчість художників доби Відродження. Там все це є. Це все придумано до нас.
- Як би Ви описали свій художній стиль для людини, яка ніколи не бачила ваших робіт?
- Філателісти кажуть, що мій стиль впізнаваний. Це щось таке модернове, насичення деталями... Якщо багато всього намальовано – то це моє. Хочеться максимально розкрити образи.
Все, що я малюю це про Україну. Мій стиль – національно-історичний.
Є дуже багато інших хороших художників в Україні, творчістю яких я захоплююся: Кость Лавро, Наталка Кохаль, Геннадій Кузнецов… Так як він малював тварин, ніхто більше не вміє. Цікавий насичений знаннями художник Юрій Логвин. Світла йому пам’ять. Я знав його. Бував у нього вдома. Він мав велику бібліотеку. Василь Василенко створив багато класних портретів, які є на марках.
- Ви згадували про Різдво. Коли можна буде побачити нову різдвяну марку авторства Миколая Кочубея?
- Я готовий хоч і зараз її робити. Є матеріал та ідеї, але нема замовлення. Зроблю листівку різдвяну.
«Є декілька таких випусків марок, про які скажу так: взагалі здивований, що вони відбулися…»
- Ваше ставлення до того, що зараз в часи війни немає тематичних планів випуску філателістичної продукції.
- До ковіду працювала художня рада. Я також входив до її складу. Виносилися плани, обговорювалися і узгоджувалися...
Багато дискутували. Я пропонував робити марки дешевшими, щоби діти мали змогу колекціонувати. Коли я був дитиною, то марки коштували копійки і були доступнішими.
Тепер таких засідань немає. Ніхто нікого не збирає. І нема ніяких планів...
- Якби Ви впливали на тематику випусків поштових марок України, то які ідеї би втілювали?
- Є декілька таких випусків марок, про які скажу так: взагалі здивований, що вони відбулися…
Що би я запропонував? Хоча би продовжити популярні серії. Та ж сама «Українська пісня». Це -- сюжети з моєї дипломної роботи. Це – великі офорти. Кожен з них малювався по пів року.
Я запропонував цю тему для марок. Вийшла серія. Філателісти кажуть, що продовження було би цікавим. Зараз маю напрацювання до пісні «Наливаймо, браття». Кожну українську пісню можна намалювати.
- Як Ви ставитеся до вибору ескізів до марок шляхом голосування в соцмережах? Або оголошення конкурсу в соцмережах на створення марки на ту чи іншу тему. Чи змагаєтеся, як автор, в таких «перегонах»?
- От я зробив «Щедрика» в 2022 році. Всі казали, що марка непогана. Але відзначили тоді художницю-аматорку, бо на тій марці був воїн з дівчиною. Цей сюжет був актуальнішим тоді для українців, які голосували за марку. (Авторка марки "Переможного Нового року" Валерія Михайлова з Миколаєва, в 2022 році навчалася в 11 класі -- авт.)
- Чи потрібні якісь специфічні знання навички для художників-практиків, щоби малювати художні марки?
- Бувають цікаві ідеї від аматорів, а виконання -- не завжди... Проте, думаю, що й аматорські малюнки мають право бути на українських поштових марках. Але, як на мене, потрібно, щоб художня рада обирала ці марки.
- Філателістка Наталія Малиновська в інтерв’ю для нашого сайту назвала поштову марку витвором мистецтва. Чи є у цього мистецтва майбутнє, на вашу думку?
- Я чув таку сентенцію і від владики Єпіфанія, коли була церемонія погашення марки «Колядки в Києво-Печерській лаврі». Він також тоді відзначив, що марка – це витвір мистецтва, в якому сконцентрований глибокий зміст. Марка буде. В неї є майбутнє.
Колись всі надсилали до свят листівки один одному. Людей вже немає, а листівки залишилися. Натискання кнопок в телефоні та СМС – це інша реальність. В ній немає душі. Тому традиція з листівками відродиться. Це все буде і буде дуже вишуканим. Це буде дорога коштовна річ. От в японців, де домінує технічний прогрес, зараз процвітає каліграфія.
Все буде добре. Нам би москаля побити…
Оксана Лукашук
