Усім, хто колекціонує марки зрозуміло, що філателія – це більш ніж хобі. Для держав – це можливість донести свої національні наративи і відзеркалити процеси та події, що відбуваються чи відбувалися в різні історичні епохи. На скільки успішно це вдається сьогодні робити Україні поговоримо з головною редакторкою журналу «Міст: Україна - Балкани», співзасновницею Аналітичного центру балканських досліджень Наталією Малиновською.
Людина з багатим журналістським та науковим досвідом. Філателістка зі стажем. Справжня подруга компанії BOMARKA. Одна із перших людей з української філателістичної спільноти, яка відгукнулася на наш біль, коли потворна війна забрала життя засновника нашої справи Сергія Лукашука...
Щиро дякуємо пані Наталії за цю людяність та моральну підтримку. Сергій був би радий цьому інтерв’ю. До війни він жив філателією і вірив в те, що ця галузь здатна відігравати в суспільстві значно більше ролей, ніж сьогодні. Він працював заради цього. Сподіваємося, що трансляція поглядів таких людей як пані Наталія сприятиме розвитку філателії, а проблеми, про які йдеться в цій статті, вирішуватимуться. Хай навіть поступово. Бо марка, як переконує наша співрозмовниця – це завжди цікава історія.
Випадковостей в житті не буває
З чого почалося захоплення філателією?
Напевно, так як і в усіх – з дитинства…Пригадую, як на літо мама везла мене на Урал в село до бабусі гостювати. Їхати на той Урал було довго потягом, робили пересадку в Москві. І, сидячи в залі очікування на вокзалі, я нудилася. Мені було десь років сім тоді. На вокзалі був кіоск, в якому продавали газети, а також там були чудернацькі маленькі кольорові клаптики паперу, на яких були зображені якісь рослини, тварини щось таке. Мене це зацікавило, тому мама й купила. І потім ще… Так в моєму світі з’явилися марки.
Не скажу, що тоді колекціонування було на серйозному рівні, швидше мамі подобалося, але, звісно, купували для мене все (усміхається). Мені було цікаво розглядати ці малюнки, бо вони реально зачаровували. Проте в підлітковому віці я вже нічого не збирала і нічим не обмінювалася. Закинула цю справу.
На жаль, не збереглися мої два клясери з марками, ніхто з родичів не знає, куди вони поділися. Залишилася лише дуже скромна кількість болгарських, угорських, монгольських марок за 1987, 1988, 1989 років.
А от як відродилося захоплення філателією – це дійсно цікава історія. Філософи кажуть, що випадковостей в житті не буває, це просто наше незнання. Оскільки за чоловіком я Малиновська, тому мені на очі десь в якійсь публікації потрапило ім’я Ернеста Маліновського, який був уродженцем Хмельниччини. Ми з чоловіком – також з цього краю. Мені стало цікаво, що це за людина, і, можливо, він якийсь родич.
З родинними зв’язками не склалося, а от з поштовими марками -- так. З’ясувавши, що це був видатний інженер, поляк за походженням, який збудував залізницю високо в горах у Південній Америці, а згодом ще став національним героєм Перу, я натрапила на зображення у вигляді марки. Клікнула на нього і потрапила до інтерент магазину BOMARKA.
Не можу вам передати словами, яку я в той момент відчула емоційну хвилю – наче струмом вдарило, і перехопило дихання, одразу перед очима з’явилися мої поштові марки з дитинства. Не вагаючись, я придбала цю художню мініатюру з Ернестом Маліновським. Це була моя перша покупка в магазині BOMARKA. Того разу я більше нічого не купила.
Коли марка приїхала, то я хизувалася нею перед дітьми, розповідаючи про цю людину, поринула в дитячі спогади і… все, я була вже твердою у своїх думках, що знову буду колекціонувати поштові марки. Так у мене і зав’язалися вже довготривалі дружні відносини з цим інтернет- магазином.
Звісно, час від часу я і в магазин філателії на Головпоштамп у Києві приходжу також. Там приємні і доброзичливі люди працюють. Але на БоМарці я можу придбати не лише українські марки, а й закордонні. Я це кажу не задля реклами, а ділюся своїм досвідом.
Не вважаю себе професійним філателістом, швидше я -- колекціонер-аматор, популяризатор філателії. Я не є членом професійних об’єднань, не беру участі у виставках, не купую філателістичний абонемент, бо для мене це дуже дорого. Хоча поняття «професійний філателіст» дещо сумнівне, як на мене. Адже, якщо людина збирає колекцію усвідомлено, а не гамузом, укладає свою колекцію за певною логікою, досліджує поштові марки, то, певно, її підхід теж можна вважати цілком професійним.
Яку тематику колекціонуєте зараз?
Перш за все я збираю Україну, мрію, щоб у мене були всі марки від часу відновлення нашої Незалежності і до сьогодення. Але не все вдається вихопити, зрештою, не все й дешево коштує. Я не кажу про ті художні мініатюри, яких уже немає в продажі, а й марки новітнього періоду. Але, нормально, коли ціна на витвір мистецтва зростає, бо для мене поштова марка – це витвір мистецтва.
У мене є кілька тематик колекціонування. Як журналіст за першою вищою освітою і практичним досвідом, я цікавлюся міжнародними відносинами. Тому цікаво досліджувати художні мініатюри на тему встановлення двосторонніх відносин. Для деяких країн вкрай важливо підкреслити і закарбувати на поштовій марці певну ювілейну дату дипломатичних офіційних зв’язків.
Як комунікаційник досліджую тему пропаганди, смислів та наративів держав, зокрема держави-агресора та окупанта -- Російську Федерацію. Адже зображення - це теж комунікація, текст на марці чи купоні до марки доповнює загальну картину. Тобто поштова марка – це не тільки м’яка сила впливу, а й елемент гібридних впливів, якщо ми говоримо про Московію.
За другою вищою освітою я гебраїст – викладач східної мови, мови іврит, і поки що скромний перекладач художніх творів з цієї мови. Закінчивши колись навчання на Міжнародній сертифікатній програмі з юдаїки, я вирішила відкрити ще одну тематику колекціонування. В класері оселяються поштові марки, які стосуються теми юдаїки. Це видатні єврейські особистості, єврейська культура, релігійні споруди, літератори, зокрема й ті, що колись народилися в Україні.
Звісно, це і різдвяно-новорічна колекція марок. Ці марки мені завжди покращують настрій, особливо, коли на дворі вже глуха осінь, сиро і темно.
Не можна не згадати і про марки серії «Європа». Для них у мене є окремий клясер. Дуже цікаво досліджувати, чим держави пишаються, коли оголошується якась спільна тема випусків.
Полюю я також за поштовими мініатюрами, які створює чеський карикатурист Іржі Сліва. Маю скромну його колекцію робіт. Марки в нього дуже класні.
Збираю також і поштові марки Латвії, до цієї країни в мене особливий пієтет. Роботи латвійської художниці, дитячої ілюстраторки Аніти Паегле викликають захоплення. Я -- її фанатка. Це той випадок, коли художники створюють художні мініатюри з душею. І їх не набридає розглядати.
Так само можна сказати про марки українських художників. Я не виділяю і не порівнюю нікого, для мене всі творці поштових мініатюр завжди під номером один, і кожен неповторний, і талановитий, і в кожного свій стиль. Порівнювати їх – абсурд.
Поштова марка завжди вам розкаже цікаву історію
Яку роль відіграє філателія у вашому житті? Чи з’явилися якісь супутні цій галузі захоплення?
Філателія дає можливість пізнавати світ, спонукає шукати нові знання, нову інформацію. На дозвіллі, коли є час і натхнення, я роблю подкаст «Запитай у поштової марки», адже поштова марка завжди вам розкаже цікаву історію.
Зародилася ця ідея після придбання марки про Брекзіт. Гадаю, наша аудиторія ще пам’ятає про рішення Великої Британії вийти з ЄС і яким був цей процес виходу. Складний, каламбурний, наповнений скандалами та політичними баталіями. Так от, на поштовій марці, яку випустила Австрія зафіксований цей процес – там стоїть дві дати виходу. Одна з них закреслена як така, що не вдалася. Тобто історію зафіксували на поштовій марці.
Ця колотнеча із Брекзітом надихнула мене розповідати історії, які фіксує поштова марка. Створення випуску подкасту - це щось на кшталт невеличкого дослідження, яке потребує великої підготовки і прочитання серйозної літератури, консультації з фахівцями, експертами в тій чи іншій галузі знань. В такий спосіб я ще й самоосвітою займаюся. І це кайф – дізнаватися щось нове.
Займалася трохи посткросингом ще до повномасштабного вторгнення, але на зараз для мене це задоволення задороге по коштах. Це була можливість грати на інформаційному полі. В моєму акаунті на платформі посткросингу було зазначено, що Росія – держава-агресор та окупант. Я надсилала поштові листівки із зображенням Криму та Донбасу. На цих листівках був зображений тризуб.
На звороті я писала про окупацію нашої держави російськими загарбниками. У відповідь люди, які отримували мої листівки, присилали електронні листи зі словами підтримки України і засудження агресії РФ проти України.
Такі листівки з видами Криму я надсилала і в РФ, коли система Посткорингу рандомно викидала мені адресу, на яку я повинна була надіслати листівку. Оскільки в моєму акаунті було написано про розв’язану війну росією, то цікава листівка прилетіла мені з міста Ярославль. Предстаниця населення РФ- щиро писала, що вона бажає мені здоров’я, добра і щастя, але вона вважає, що «посткорссинг – это не место для политики».
Це теж фіксація історичного моменту – як мислили деякі представники населення рф щодо війни, яку розв’язала їхня країна, і щодо відповідальності цих представників населення як платників податків. Коли я реєструвала цей лист в системі, то написала приватне повідомлення цій особі про те скільки на той момент наших людей загинуло і скільки, втративши домівки, змушені були переїхати в самовигнання. Ця жінка також несе відповідальність за те, що коїть її країна. Я їй так і написала.
Коли я викладала предмет «Міжнародна журналістика» для студентів-журналістів в Таврійському національному університеті імені В. І. Вернадського (єдиний заклад вищої освіти, що виїхав з окупованого Криму), то розповідаючи про іноземні держави, про двосторонні відносини між Україною та тими країнами, використовувала поштові марки як доповнення до лекції чи як зображальний матеріал. Отже, знову ж таки через поштову марку я розповідала історію, описувала події, які закарбовані на поштовій марці.
Студентам це страшенно подобалося, дехто дивувався, що назви країн, які написані на поштовій марці звучать не так, як вони звикли чути, дехто навіть став збирати марки, дехто став посткросером
А загалом філателія подарувала мені знайомства з чудовими людьми, які теж закохані в поштові марки. Наприклад, із задоволенням щодня читаю сторінку на фейсбуці «Філателія Харків», яку невтомно веде Тетяна Фоменко. Хто ще не підписаний на цю сторінку, наполегливо рекомендую підписатися. Вона – обширна, не скупа. Раджу також читати інших колекціонерів марок, а також сторінки в мережі професійних об’єднань філателістів.
Чи правда, що марки, що рятують людей від стресів?
Скажімо так, поштові марки додають мені нормальності в нашому ненормальному житті, що створили нам російські окупанти. Досліджуючи ту чи іншу марку, на якийсь час я відволікаюся, хороша історія, гарне зображення додає сил.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, то і розміщувала щодня в себе на фейсбуці поштову марку міст України, мешканці яких давали героїчну відсіч агресії Росії. У такий спосіб я ще комунікувала з тими, хто переймався моїм життям і давала знати, що зі мною все гаразд. Якщо є допис, значить, я жива.
Як родина ставиться до вашого хобі?
Позитивно, вони поділяють моє захоплення. Коли закінчується клясер, у родини є привід подарувати мені новий😊. І вони слухають мої розповіді, якщо мені вдалося вполювати якусь цікаву марку. Але діти не колекціонують, у них -- інші інтереси, але хто знає, можливо, з часом їх теж захопить світ філателії, нічого безслідно не проходить. Я в цьому переконана.
Якщо створюються підробки, то це означає, що марки користуються попитом
Чи варто розглядати поштові марки як предмет інвестиції? Нещодавно ми писали в своєму блозі про американську марку номіналом 2 долари, яка нині вартує 60 тисяч доларів. Чи радили би ви інвестувати в марки?
Безумовно. Поштова марка – це витвір мистецтва. І нічого поганого немає в тому, що люди розглядають художню мініатюру з метою збереження коштів і навіть заробітку. Я з цікавістю спостерігаю за новинами з аукціонів, ажіотажем, який розкручується довкола лотів, історіями підробок. Якщо створюються підробки, то це означає, що марки користуються попитом.
Але, думаю, більше про інвестиційну складову можуть розповісти філателісти з професійних об’єднань. Я не дуже обізнана в цьому питанні.
Чи досі зберігає свою інвестиційну цінність відома українська марка 2022 року з кораблем?
Думаю, що так. Адже історія про те, як українці знищили цей корабель, досліджується багатьма аналітичними центрами. Знаю, що ізраїльтяни активно вивчають український досвід війни. В своїх наукових доповідях вони згадують і про історію з кораблем.
Чи коштуватиме ця марка так дорого, як колись? Все може бути. А, можливо, українці втоплять ще щось… Але марка з кораблем буде цікава для колекціонерів завжди.
До речі, якщо говорити про досвід нашого магазину, то нашим рекордсменом за кількістю продажів українських марок є … не «корабель», а поштовий блок з Марією Терезією, що є спільним випуском 5 країн: України, Австрії, Угорщини, Хорватії та Словенії.
Хоча, ви зауважуєте, що не вважаєте себе професіоналом в області інвестування, все цікаво знати вашу думку про те, в які українські марки варто інвестувати кошти?
Думаю, що в цьому питанні краще може проконсультувати Вадим Іщенко.
Дітей треба навертати в нашу філателістичну релігію
Чи в повній мірі українські марки виконують функцію м’якої сили в сучасній геополітичній ситуації?
Я гадаю, що цілком можемо так казати: виконують. Вони популярні серед іноземної аудиторії, на Міжнародних конкурсах здобувають перемоги. Знаю, що деякі марки осідають в колекціях високопосадовців багатьох країн світу. Про це дбають наші дипломатичні служби.
Чи достатньо робить національний поштовий оператор? Думки з цього приводу є -- різні. Моя особиста думка, не є критичною в оцінці випусків, хоча, хочеться бачити не тільки марки воєнного часу. Але ці марки важливі, бо розповідають про наше лихе сьогодення, нашу боротьбу за незалежність, про хоробрих оборонців нашої держави. Проте хотілося б більше і про інші сфери життя нашої країни теж бачити на художніх мініатюрах.
Мене дуже хвилює стан дитячої філателії. На мій суб’єктивний погляд, вона вмерла. І я не помічаю популяризації філателії серед дітей. Покладали надію на поштову марку «Рускій корабль іді..», але я ще тоді мала сумнів, що у філателію прийде велика кількість молодих людей. Це було одномоментне захоплення і все. У філателії так не працює. Так збіглося в часі.
А що є перешкодою в розвитку дитячої філателії?
На мій погляд, вартість поштових марок. Сьогодні це далеко недешеве задоволення. Так, я розумію, життя – дорога штука, і не до марок багатьом.
Мене хвилює те, що дитячою філателією в нас ніхто не займається. Нещодавно відбувалася виставка в Києві «Філателія під каштанами». Київське товариство провело величезну роботу, щоб її організувати та провести. Але варто проаналізувати, хто приходить на такі заходи: свої колеги чи люди зі сторони. І віковий зріз потрібно робити. При цьому хочу похвалити Київське товариство філателістів за ту величезну роботу, яку вони постійно роблять. Все, що в їхніх силах. Але українська філателія старіє. Нехай колеги-філателісти на мене не ображаються. Дітей треба навертати в нашу філателістичну релігію.
Адже поштова марка виконує кілька функцій в розвитку особистості. Захоплення філателією виховує в дитини такі риси як здатність до логічного мислення, бо свою колекцію треба впорядковати, вчитися бути акуратним – поштова марка не терпить неохайності і з нею треба бути обережним, як з монаршою особою. Зацікавлення поштовими марками спонукає розширювати власні освітні горизонти, до пошуку знань, аналізу інформації, а також виховує естетичні почуття, смак, бо, повторюсь, поштова марка – це витвір мистецтва.
Інколи наші лінощі та небажання ворушитися прикриваються тим, що немає грошей
Хто виграє сьогодні філателістичну війну – Україна чи Росія?
Відповіді ще немає. Боротьба триває. Оцінку можна буде дати за кілька років після перемоги України над російськими загарбниками.
Російські окупанти до філателістичної справи підходять професійно.
Вони скрізь влізають зі своїми наративами. Всюди просувають свою брехню. Російські марки – популярні і осідають в клясерах закордонних колекціонерів.. І ми ще з усім цим будемо мати клопіт.
Але нещодавно я була не те щоб подивована, а обурена й розізлилася. Натрапила випадковим чином на захист докторської дисертації на тему поштових марок України. Написала цю наукову роботу колишня викладачка Маріупольського державного університету пані Орєхова. Робота називається "Репрезентация историко-культурного наследия Украины в почтовых эмиссиях последней трети XIX – начала XXI вв." Ця науковиця-потвора, певно, була ждуном. Бо до окупації Маріуполя спокійно працювала в державному освітньому закладі, писала наукові публікації про поштові марки України. Їх легко можна погуглити. Ці публікації написані з почуттям патріотизму. А потім вона пішла на співпрацю з окупантами і почала обливали помиями державу, в якій жила, їла, пила і дихала. У своїй цій докторській роботі вона не вживає поняття «незалежна Україна», а лише «постсовєтська Україна», і там є ось таке (я процитую мовою оригіналу) : «На постсоветской Украине происходит нарушение международных правил маркоиздания. Особенно это проявилось в 2022–2023 гг., когда марки стали средствами пропаганды войны, терроризма и национальной нетерпимости. Примерами могут служить марки, посвященные атакам на Крымский мост и Кремль. Нарушая декларируемые им принципы маркоиздания, Всемирный почтовый союз (ВПС) не реагирует должным образом на подобную практику, несмотря на то, что выпуск каждой такой марки целенаправленно делается на Украине политически значимым, резонансным событием».
І ще ось: «В постсоветский период ключевыми сюжетами стали героика казачества, борьба за государственную независимость Украины в XX в., память о «голодоморе» 1932–1933 гг. В пантеон выдающихся украинцев постепенно были включены пособники нацистской Германии. В последние годы следование политике памяти приводит к нарушениям международно признанных норм маркоиздания и искажению исторической правды».
Про що це свідчить? А про те, що окупанти, нехай навіть руками українських зрадників, на науковому рівні фіксують свої брехливі наративи і ширять свою пропаганду. Хтось же цю наукову працю буде колись читати і теж поширювати через свою дурість, сліпоту або незнання ситуації. Ті наративи, які створила ще російська імперія колись, до сих пір живі і сидять в головах західного і не тільки західного суспільств. Так що ще будемо пожинати плоди від такої «наукової» діяльності.
Але ж нам треба робити своє. Марки також можуть допомогти, аби західне суспільство краще знало нашу історію. Скажімо, нещодавно в межах проєкту «Власна марка» вийшли поштові мініатюри на честь 110 окремої механізованої бригади ім. Марка Безручка. А чи знають самі українці, вже не говорячи про західне суспільство, хто ж такий Марко Безручко? Це – офіцер часів УНР. Про нього теж можна було би випустити поштову марку, або про інших особистостей з тієї епохи. Ви погоджуєтеся?
Безумовно. Тут ми не допрацьовуємо. А ще, на мою думку, було би добре, якби наші посольства проводили філателістичні виставки, а також співпрацювали з філателістичними асоціаціями тих країн, де вони виконують свою дипломатичну місію. Знаю, що якісь заходи були, але все це відбувалося якось блякло. Якщо порівнювати з досвідом російських окупантів, то там все поставлено на конвеєр. Звісно, ми не можемо з ними фінансово тягатися, але не все вимірюється грошима. Інколи наші лінощі та небажання ворушитися прикриваються тим, що немає грошей. При грамотному підході держави справа може зрушитися з місця. Багато хто буде співпрацювати та допомагати на волонтерських засадах. Філателія – це ще один інформаційний фронт нашої держави.
На одній із своїх лекцій ви розповідали, що балканські країни конкурують між собою за право називатися батьківщиною Ніколи Тесли. Ми ж так само конкуруємо з росією про право вважати своїми багатьох відомих людей: художники -- Рєпін, Боровиковський, Куїнджі, Айвазовський; авіаконструктори Корольов і Сікорський; і цей список можна продовжувати дуже довго. Похвально, що в провідних мистецьких музеях світу з 2022 року почали позиціонувати названих мною художників як українських. Чи могла би філателія активніше долучитися до цих процесів і в такий спосіб доводити, що культурний вклад України в розвиток цивілізації є вагомим?
Я вже зазначала, що хотілося би бачити українські марки не тільки про війну, а й про інші сфери нашого життя. Але у випадку з російськими окупантами я би не вживала термін «конкуруємо». Ми – не конкуренти з ними. Ми відстоюємо своє. Тому не треба віддавати окупантам нашу історію і наших видатних людей. Їм тільки цього й треба, щоб мати привід сказати: «Ви – штучна нація. У вас нічого немає. Вас вигадав австрійський генштаб.
Ми не конкуруємо. Ми повертаємо своє.
Для мене створена вручну художником поштова марка має душу, а з штучним інтелектом такого нема
Про майбутнє філателії як галузі. Пошта Данії задекларувала, що більше не відправлятиме паперових листів. Може статися так, що після 170-річної історії марки в цій країні більше не випускатимуть навіть для потреб колекціонерів. Яка ваша думка про цей прецедент і чи відбудеться подібне в інших країнах?
Я не Сівіла, щоб пророкувати чи передбачати події. Але, якщо провести паралелі зі ЗМІ. У деяких країнах, і в Україні в тому числі, є тенденція відмовлятися від паперових версій газет і переводити все у цифровий формат. Але в деяких країнах, в яких зберігається культура читання саме паперових газет, ніхто нічого не скорочує, а розвиває паралельно цифровий варіант видання. Гадаю, що не всі підуть на таку ліквідацію.
Якщо трапиться так, що марки як витвір мистецтва зникнуть, і буде просто чорно-білий штрих код, я буду дуже засмучена.
З іншого боку, подивіться на деякі африканські країни. Вони самі не продукують на своїй території марки для своїх поштових потреб, а замовляють в іноземних компаніях. І продаж таких марок – це спосіб привернути увагу до себе і поповнити бюджет країни. Я про це суджу так, з огляду на тематику, яка присутня на таких поштових марках.
Ваше ставлення до марок, які створює ШІ. Скажімо серію таких марок випустили Нідерланди. Новорічні марки Норвегії в минулому році створили через нейромережі.
Ми не можемо комусь забороняти використовувати ШІ, якщо цифрова епоха диктує свої умови і новітні технології це дозволяють робити. Але я не вітаю таку продукцію. Для мене створена вручну художником поштова марка має душу, а з ШІ такого нема. Так, марка буде красива, її складно буде відрізнити від створеної людиною, але це не те. Для мене цінність саме у тому й полягає, що художню мініатюру створює людина.
Що ви порадили б філателістам-початківцям? З чого починати?
Я взагалі не люблю щось комусь радити і нав’язувати, особливо, коли мене цей початківець не питав. Але, якщо стоїть питання - хочу збирати, але нічого не знаю то, певно, варто почати із прочитання книги Валерія Чередніченка «Про філателію всім». Валерій Чередніченко -- зубр української філателії, і книга ще є в продажі. Вона змістовна, наповнена чималою кількістю ілюстрацій.
Рекомендую також читати блоги колег-філателістів, уже згадувала під час розмови фейсбук-сторінку «Філателія Харків», сторінки у соціальних мережах Київського товариства філателістів Асоціації філателістів України, блог Леоніда Гірявця, сайту BOMARKA та інші джерела, що можуть стати у пригоді.
Щодо тематики – вона сама визріє. Філателія дає безліч можливостей себе реалізувати. Потрібно морально налаштуватися, що це – недешеве хобі.
І, звісно, пам’ятати, що поштова марка – це завжди цікава історія.
