Якщо ви бачили хоч раз книжку, ілюстровану паном Костем, то ви мусили би нею захопитися з першого погляду.
На особливу вдячність цей художник заслужив своїм мистецтвом і у філателістів. Він – автор українських марок популярних серій "Українське подвір'я", "Українська абетка", "Українські народні казки". Також його марки нагадують про трагічні події в історії України: Голодомор та загибель Небесної Сотні. Його марки знають як виглядав Йов Конзелевич і повертають нас в атмосферу Олімпіади часів античності.
Сам Кость Лавро не є філателістом і навіть не має усіх марок власного авторства. Але, завдяки київським філателістам, зробив для себе відкриття, що філателія об’єднує цікавих інтелектуальних людей. Тим, хто випускає українські марки бажає пильніше придивлятися до фахового рівня художників, які працюють над філателістичними замовленнями.
Але в цьому інтерв’ю не тільки про марки, а й про ілюстровані книжки, про художні уподобання відомого ілюстратора і про те, чому Шевченківська премія – важлива нагорода, але не найдорожча серцю.
Мене знаходять тоді, коли опиняються в безвиході
--Пане Костю, більшість інтерв’ю з Вами починається з теми ілюстрацій до дитячих книжок, які, безумовно, -- шедевральні. Але ми будемо говорити не тільки про це, а й про марки, дизайни до яких Ви створювали. Серед них художні мініатюри, що нагадують про трагічні події в історії України: обличчя однієї з чи не наймасштабніших українських катастроф, що сталася внаслідок "братерства" з Росією -- Голодомор та загибель Небесної Сотні. Які Ви мали відчуття, коли малювали ці сюжети?
-- Це було дуже давно. Вже й не пригадаєш... Хотілося передати якийсь трагічний настрій.
Але з маркою про Голодомор були проблеми. Художній редактор випуску її підкорегував майже до невпізнаності. В мене був з ними такий невеликий «шкАндаль». Як було не узгодити зі мною ці зміни? Я побачив остаточний результат, коли вже марка вийшла в обіг.
А стосовно Небесної сотні… Не мені судити про цю роботу. Я просто малював так, як відчував і вважав за потрібне…
-Якби довелося щось створити на тему сучасних трагічних подій в Україні. Як би Ви це передали через малюнок?
-Ви почали з того, що мене знають як дитячого художника чи, точніше зоохудожника…
Я не є популярним для Укрпошти. Мене знаходять тоді, коли опиняються в безвиході. Хтось щось зробив – їм це не сподобалося. От тоді вони до мене звертаються. Тому я себе не вважаю художником марок.
Я малював ілюстрації до казок, бо мене вважають професіоналом в цій справі.
--Я десь читала, що Ви намалювали марку до Олімпіади в Афінах в 2004 році за 2 години…
--Можливо, навіть менше ніж за 2 години. Це була цікава ситуація… Коли вже заніс готовий малюнок, то, як мені потім розказували, хтось до нього причепився на засіданні Художньої ради: що то за 5 колесо від воза. Тобто вони мали сумніви щодо цього сюжету.
Але коли марка взяла срібну медаль серед «олімпійських» марок на міжнародному рівні, то в газеті «Поштовий вісник» була стаття із заголовком «Знай наших». Мені цю статтю показав Валерій Чередниненко. В публікації навіть не вказали, хто саме намалював цю марку.
…марка з Гераскевичем вийшла занадто ліричною
--В цьому році ми теж мали Олімпіаду. Гадаю, Ви чули про історію із дискваліфікацією скелетоніста Владислава Гераскевича. Укрпошта випустила художню мініатюру в межах проєкту «Власна марка». Ця марка стала предметом дискусії. Йдеться саме про дизайн. Ви бачили цю роботу? Як її оцінюєте?
- Марку я бачив. Якби сам працював над цим проєктом, то на тлі намалював би МОК. Хай би їм і показували цей середній палець. Я зробив би вульгарніше, мабуть. Це було би неприємно для МОК. Вважаю, що та марка вийшла занадто ліричною.
--Але ж є критика, яка стосується саме вульгарності на цій марці. Посили самого Гераскевича – толерантні. Цікаво було би дізнатися його реакцію щодо сюжету цієї марки.
--Мене ця марка не вразила зовсім. Якийсь повтор сюжету вже відомої марки з кораблем.
--А та відома марка з кораблем Вам подобається? Маєте її в своїй колекції?
--Я навіть своїх усіх не маю. Марок не колекціоную і цим не живу. А та марка з кораблем, в художньому плані мене не вражає абсолютно.
Я «дешевший» художник, ніж дехто з молоді
--Як Вам працюється в умовах війни? Які проєкти Ви зараз реалізовуєте?
-Мені незабаром буде 65… Але в художників пенсії немає. Пенсія в художника починається тоді, коли він хворий і немічний. Я -- поки затребуваний… Знаю, що чимало видавництв в мене нічого не замовляють, бо вважають мене «дорогим» художником. Навіть не знаю звідки це пішло. Я ж «дешевший», ніж дехто з молоді…
Але я ще й дотримуюся етики «А-ба-ба-га-ла-ма-ги» та не дуже й сам прагну співпрацювати з іншими видавництвами.
Зараз працюю над двома книжками в «А-ба-ба-га-ла-ма-зі». Одна на військову тематику. Там буде песик, але не пес Патрон. Автор книги -- Юрій Винничук. Він зараз працює над кінцівкою.
--А друга книжка?
--Це буде друге видання «Вреднючки» Віри Літке. Перше також випускала «А-ба-ба-га-ла-ма-га».
Мене вважають найкращим художником, який малює Миколая
--Після повномасштабного вторгнення виходили дві марки з Вашими ілюстраціями і обидві про Святого Миколая. Взагалі за всю історію української філателії було три Ваших Миколаї. На найпершій – найвідоміший ілюстрований Миколай на всю Україну. Звідки черпали ідеї для цих образів? Чи у Вас особливе відношення до цього Святого?
- Свого часу я намалював Миколая для Малковича (Іван Малкович -- власник і директор видавництва А-ба-ба-га-ла-ма-га – ред.) та для видавничого дому дитячої літератури «Розумна дитина».
І от один із мегамаркетів використав цей малюнок. Поруч напис на зразок: купи на стільки-то, будеш мати приз… Власник видавництва «Розумна дитина» подав на них в суд, але ми його програли. Нам навіть виставили рахунок за судові збори. Тобто нашого Миколая використали без дозволу і ми ще й заплатили за це гроші. В нас в Україні з авторським правом – свавілля...
А чого я малюю Миколая? Так якось склалося. Досі часто його малюю і для приватних замовлень. Сам не знаю, але мене вважають найкращим художником, який малює Миколая. Не хочу себе хвалити, але щось нікого не знаю, хто би мене перевершив в цьому.
-А може Святий Миколай якийсь особливий для Вас ще з дитинства?
--Ні, звісно. В мене був Дід Мороз, що «зайчика-стрибайчика в торбинці нам приніс».
-У Вашому філателістичному доробку є ще один релігійний сюжет: поштовий блок «Манявський скит». Завдяки цьому ми знаємо, як виглядали засновник цієї святині Йов Княгиницький та іконописець Йов Конзелевич. Що цікавого можете пригадати про роботу над цим проєктом?
- Ця робота мені була цікавою.
Але не знаю, чому саме до мене звернулися з такою тематикою. Може так само: хтось «накосячив» і треба було виправляти ситуацію.
-Чи знайомі Ви з творчістю Йова Конзелевича?
- Це ж українське бароко. Бачив його роботи і в книжках.
Не думав, що буду ілюстратором
--Роботами яких українських художників з минулого Ви захоплюєтеся? Чиї картини хотіли би мати в своїй колекції?
- Мені подобається Олександр Мурашко. Я ціную творчість Якутовичів: і молодшого, і старшого. Це – надзвичайні художники. Із Сергієм Якутовичем ми трохи й товаришували.
А от про сучасне… Знаєте, я іноді, як прийду на виставку, то мені хочеться брати полотно і малювати. Я розчарований. Наче хочеться їм показати, як це має бути.
-А картини яких українських художників Ви би хотіли мати в колекції?
--Надзвичайно подобається Сергій Васильківський, Микола Пимоненко. Тетяна Яблонська – прекрасна художниця.
--А якщо вести мову про художників не тільки з України. Хто ці митці, що вражають Костя Лавра?
--Люблю Пікассо. В Іспанії його називали ПікАссо, а у Франції ПікассО. Він сказав, що вчився малювати 15 років як Рафаель, а все наступне життя як дитина. Це ж і відбилося в його творчості. В нього геніальні роботи. Він знав собі ціну. Можливо, ви бачили фільм «Модільяні» (стрічка Modigliani 2004 року режисера Міка Девіса з Енді Гарсіа у головній ролі. Фільм про творче суперництво між Амедео Модільяні та Пабло Пікассо - ред). Там є такий епізод, де Пікассо заходить у якийсь ресторан і йому накривають стіл. Потім підходить до нього шеф і просить щось намалювати для них. Він малює і віддає, а ті питають: «Де ж підпис?». Пікассо відповідає: «Я прийшов сюди повечеряти з друзями, чи купити ваш ресторан?» Я люблю роботи Пікассо і Модільяні. Люблю імпресіоністів..
- Але ж Ви -- не імпресіоніст?
--Я – не живописець. Не пішов у живопис, хоча закінчував художню школу і факультет живопису. В мене виходило.
Я ніколи не думав, що буду ілюстратором. Але після інституту випадково потрапив у «Барвінок». І так сталося, що я почав малювати для дітей. Потрапити в цей журнал тоді було престижно.
Я ще десь з третього курсу бував у видавництвах, у «Веселці», зокрема. Радянські видавництва тоді гонорово казали: «Ми вам подзвонимо». Гроші платилися великі за ілюстрації -- 250 рублів. Тоді як була зарплата десь 120 чи по 140 рублів. Ці видавництва були як корито, звідки всі їли і моя ситуація виглядала так, ніби прийшов якийсь підсвинок і просить щось помалювати…
Тому, коли я потрапив у «Барвінок», то вважав це путівкою в життя. Так і став дитячим художником.
-Ви згадували, що Пікассо 15 років вчився як Рафаель, а решту життя, як дитина. А якби подібне питання було до Вас…
--Я вчився років 25. Було складно позбуватися соцреалізму, але, думаю, що вдалося.
--В Україні виходили марки з репродукціями картин Тараса Шевченка. Була ціла серія до 200-річчя з дня народження цього художника і поета. Чи варто, на Вашу думку, випустити подібне з роботами інших українських художників? Чиї картини Ви хотіли би бачити на українських марках?
-- Ті, кого я називав: Мурашко, Васильківський, Пимоненко, Якутович… Художників, які мали українське походження, але їхали за славою в Росію, я би не популяризував. Я не вважаю їх українськими художниками. Так – вони з України родом. І любили Україну, і малювали Україну, але вони свого часу зробили свій вибір.
Марки ледве встигав зафарбувати
--Ви створили найдобріші в світі українські марки популярних серій "Українське подвір'я", "Українська абетка", "Українські народні казки". Розкажіть якісь цікаві історії, пов’язані з цими серіями.
-- Найскладніший проєкт – «Українська абетка». Потрібно було щось таке вигадати та так закрутити, щоб воно виглядало не стандартно. Думаю, ніхто такого не зміг би вигадати. Може й люди цього не усвідомлюють.
Стосовно «Українського подвір’я» -- все простіше. Але там ще й якісь нагороди є в тих марок, йдеться про перший поштовий блок. Тоді ще була смішна плата за роботу.
От вже в наш час пристойні гонорари платять за марки. Переконався, коли працював над останньою маркою з Миколаєм.
Якось художник Феодосій Гуменюк розказував мені про Шевченківську премію. Він її отримав на двох з Василем Лопатою (тим самим, що малювати штани-кьош замість українських шароварів і я йому за це робив зауваження, та він не слухав). Так от Феодосій Гуменюк за цю премію купив собі черевики та сорочку.
-В інтерв’ю для нашого сайту Ваш колега Миколай Кочубей зізнався, що створюючи марки серії «Український народний одяг», він малював відомих українців на них. Мені зустрічалася інформація, що й у Ваших ілюстраціях можна впізнати відомих українців: є вовк, схожий на Івана Малковича; лисичка – на Марійку Бурмаку… А чи на марках є тваринки, схожі на відомих людей?
- В мене з марками завжди була така гонка, що я не заморочувався. Не було на це часу. Я ледве встигав їх зафарбувати.
Якось до Пікассо звернулася компартія Франції з проханням намалювати голуба миру. Він взявся за перо і туш і намалював голуба з гілочкою в дзьобі. Його запитали:
- А скільки це коштує?
- 20 тисяч доларів», -- відповів художник.
- За 5 хвилин роботи?
- Ні. За 75 років і 5 хвилин.
Коли є життєвий досвід, то рука сама працює і все це створюється дуже швидко.
Можемо дочекатися часу, коли українська книжка здасть позиції
- Ілюстрації до книжок – більш кропітка робота, ніж поштові марки?
- Звісно. Але я знаю, що є художники, які живуть марками. Це і Наталія Кохаль, і Миколай Кочубей.
А я маю багато іншої роботи, крім філателії.
- Ви досі співпрацюєте з одним із найуспішніших українських видавництв «А-ба-ба-га-ла-ма-га». Вкотре повторю, що книжки з вашими ілюстраціями мені особисто дуже подобаються. Той же Фарбований Лис. В моєму дитинстві він був синім і нещасним, а Ви його зобразили таким собі аристократом на модному велосипеді. В чому секрет успіху української ілюстрованої книжки? Чому люди досі купують їх у книгарнях?
- Зараз є ця популярність. Але чи надовго?
Я ще викладаю ... Була в мене непогана студентка. Я взяв їй замовлення в «А-ба-ба-га-ла-ма-зі». Це ж – престиж, путівка на все життя тому, кого там надрукують. Вона взялася за проєкт і споганила його, бо в результаті вийшла, вибачте, -- фігня. Хоча, коли бралася, то була сповнена ентузіазму. Іноді, дивуюся, чим живе ця молодь. Тож ми можемо дочекатися часу, коли українська книжка здасть позиції…
Але це не про всіх молодих. Була в мене учениця Грася Олійко. Зараз вона дуже відома художниця. Малює на Англію та Америку. Працює на Малковича та трохи на «Старого Лева». В неї було шалене бажання і тому вона має шикарні результати та книжки. Вона – генійка. Її стиль – відомий. Вона хотіла цього. Але чи багато таких художників як вона? От зараз боксер Олексанадр Усик завершить кар’єру, а на зміну хто прийде? Так і в мистецтві України.
Коли ми створювали «А-ба-ба-га-ла-ма-гу», то набрали найкращих художників і намагалися зробити найкрутішу книжку. Ми досягли успіху.
--Штучний інтелект – серйозний конкурент для художників?
-Ні. Він не перевершить талановитих художників у творчості.
Прожив цілий місяць в Нью-Йорку і не привіз звідти жодної книжки
--Які Ваші ілюстрації до українських книжок є найріднішими особисто для Вас?
--«Ніч перед Різдвом». Я давно хотів намалювати цю книжку і я її намалював. Це моя найулюбленіша книжка.
Можливо, ще щось намалюю за творчістю Гоголя.
--А це якось пов’язано з тією розтиражованою історією, що Ви -- ніби родом з Диканьки, яка згодом виявилася маркетинговим ходом від Івана Малковича?
--Але дитячі канікули я справді проводив на Полтавщині. Моя мати з Полтави, а батько з Кобеняків. (Там ще колись жив такий лікар Касьян, який лікував кістки та спини. Казали, що до нього звертався навіть Горбачов, коли лікар бував у Москві).
Але я не є весь такий полтавський. А от книжка «Ніч перед Різдвом» мені дуже подобається і мені за неї не соромно. Як і за «Фарбованого лиса», до речі. А такого не скажу про всі свої книжки.
- Ви до себе ставитеся критично. Ви також працюєте як ілюстратор у закордонних проєктах. Чим відрізняються їхні підходи до видавництва книжок від наших?
- Працював років 15 на Францію. Їхні книжки – надзвичайно легкі. Там живуть якість радісні веселі люди і їхні книжки такі. В мене була цікава історія з книжкою про маленького короля. Я намалював ілюстрації та відіслав через Укрпошту. Минув місяць, а книжки немає. Вона десь загубилися. Я запитав, скільки маю часу, аби виправити ситуацію. Мені дали 3 дні. Я не спавши 3 доби перемалював цю книжку і надіслав через службу DHL.
В результаті французи отримали дві роботи в один день. Надрукували другий варіант, той, що був швидше зроблений: за 3 дні і 3 ночі. В них все простіше.
Коли ми з Малковичем починали працювати, то був час занепаду української книжки, бо в 70-х роках були гарні симпатичні книжки, а потім дійшло до дебілізму: все сумне і депресивне. А у Франції – все веселе та легке.
- Купуєте книжки за кордоном?
--Звичайно. Але було таке, що я прожив цілий місяць в Нью-Йорку і не привіз звідти жодної книжки. Обходивши там майже всі магазини, нічого цікавого для себе не знайшов. Єдине місце, де можна купити книжку з цікавими ілюстраціями – Париж. В Німеччині – все якесь таке ніяке за дизайном. Там – жахливий занепад, як на мене. Я говорю про книжки для дітей.
В Києві вирує цікаве філателістичне життя
--Які позитивні напрацювання галузі книговидавництва можна було би втілити в сучасній українській філателії для того, аби дати їй новий поштовх в розвитку і щоб вона, як хобі, зацікавила би дітей та молодь?
--Це – різні галузі. Я не думаю, що варто застосовувавти якісь досвіди. Але могли би бути марки з якимись ілюстраціями, тієї ж «А-ба-ба-га-ла-ма-ги».
-Так роблять британці. Вони часто випускають марки про культові книжки і там використовують ілюстрації до них.
--Коли Дісней робив мультфільми, а потім починав видавати книжки за цими мультфільмами, то це було жахливо, на мій погляд. Мультфільми – гарні, книжки – жахливі. Але я не кажу, що з марками було би те саме. Може й можна було би випустити марки з ілюстраціями до книжок. Але це ще з філателістами треба було радитися, чи цікавою була би така колаборація для них.
- Чи є у вас якесь спілкування з філателістами?
- Тісних стосунків немає. Але були автографсесії. Марки з першим Миколаєм я підписував 4 години. Ще було спілкування в якомусь кафе на лівому березі. Вони мене туди запросили. Я трохи порозпитував про їхню діяльність і життя. Я ніколи цього не розумів раніше, а після цього спілкування змінив думку: в Києві вирує цікаве філателістичне життя. Мені цікаві ці люди – філателісти.
- Які ваші захоплення, крім малювання, кажуть Ви моделюєте автомобілі?
- Автомобілі я люблю. В мене вже 18 машина в житті. А моделювання… колись в молодості я цим цікавився, але до фінішу не дійшов.
Роботи багато в мистецтві. Різні замовлення доводиться робити. Намалював герб Броварів свого часу. Іноді пейзажі малюю. Зараз працюю над таким замовленням. Портрети навіть маю.
- Ви й храми розписуєте…
-Було. Літо провів на Черкащині. Там є таке село Вільшана, де Шевченко був козачком в Енгельгарда. То я там розписую церкву.
Я Шевченківську премію отримав за розпис лялькового театру. Там був розмір 24 повздовж на 6,5 м у висоту. Всі відмовилися це малювати, а я намалював. Ще в мене був досвід малювання на стіні 18 на 4 метри.
--Ви маєте багато нагород за свою творчість. Яка з них найдорожча?
-Ніколи не думав, що стану лауреатом Шевченківської премії.
За радянських часів там була номінація за твори для дітей та юнацтва. Її отримував Вінграновський.
Мій товариш поет Анатолій Качан хотів відродити цю номінацію і намовляв мене тричі подаватися на неї.
Але ще до цієї історії була народна премія імені Шевченка, де голосували звичайні люди, які шанують мистецтво. І я переміг в цьому голосуванні. Мені біля пам’ятника Шевченку вручили таку авангардну скульптуру кобзаря. Це був, напевне, Мамай, який грає на кобзі. Ця нагорода– найдорожча для мене, хоча без грошей.
- Яка картина Вами ще не намальована? Чи є такий сюжет чи образ.
- В мене є два великі полотна, але я ще не знаю, що на них буде намальовано. Але щось буде. Хоча я нажив вже собі дві глаукоми і дві катаракти. Із зором – не все гаразд. Але щось ще зроблю.
- З Укрпоштою співпрацюватимете, якщо попросять намалювати щось на марку чи конверт?
- Я їм ніколи не відмовляв. Я не прошу в них роботи, але й не відмовляю. Люблю відхилятися від основної діяльності з книжками.
-- Ваші побажання українським філателістам та функціонерам.
--Хочеться, щоб залучали більше професійних художників до створення марок. Владиславові Єрку можна було би довірити таке. Віктор Гаркуша, Ростислав Попський. Правда, Гаркуша – без ноги, а Попський -- в армії. Це – прекрасні художники. Як бачите, «А-ба-ба-га-ла-ма-га» не пасує від війська. Я на початку війни теж ходив у військомат. Там тоді була черга метрів триста. Мене спитали: «Дядьку, скільки вам років?» Мені був 61. Мене прогнали…
Але це вже про інше. Якщо повернутися до суті питання, то побажав би Укрпошті долучати більше професійних художників до створення марок і не тільки штатних. Це додасть розумного різноманіття.
Філателісти для мене – надзвичайно цікаві люди. Розумні, жваві, якийсь бізнес на тих марках роблять. І це ж не основна їхня професія. Побажав би їм продовжувати цю діяльність. Не зникати, а відкривати філії не тільки в Києві.
-- Дякую за цікаву розмову. Бажаю, щоб творчого натхнення та сил вистачило на багато-багато років.
Оксана Лукашук
